Походження назви
Площа села становить 236,1 кв. км, кількість населення — 629 осіб, які мешкають у 257 будинках. Село Руда знаходиться у південній частині Жидачівського району, розташоване воно на берегах ріки Бистриці, однієї з приток річки Дністер. Місцевість Руди рівнинна. Абсолютна висота населеного пункту – 270 м. над рівнем моря. Із північної сторони до села прилягає присілок Кохавино, який тягнеться на північ аж до селища Гніздичів. Із північно-східного боку знаходиться с. Лівчиці, із південно-західної – с. Ганнівці, одразу ж за ними в цьому напрямі розташоване село Юсиптичі (зараз Йосиповичі). Близько 20 км віддаляє Руду від Стрия і приблизно 8 км – від Жидачева.
Місцевість, де розташована Руда, очевидно, була заселена з давніх давен. Сама назва села походить від того факту, що в цих місцях у часи Київської Русі добували болотяну руду, з якої тут же витоплювали залізо. Витоплення заліза відбувалось на місцевості, яка пізніше отримала назву На Демнищах (тепер поле). На ньому і зараз трапляються знахідки залізних шлаків. Первісна назва, імовірно, була Пилипова Руда. Саме під такою назвою Руда була згадана в грамоті від 29 червня 1394 р., в якій ідеться про надання сіл королем Ягайлом своєму слузі Данилу Дажбоговичу Задеревецькому.
Історична довідка. Час Київської Русі та козаччини
Документ 28 травня 1484 р. згадує Дмитра Даниловича як тогочасного власника Руди. Від Данила Задеревецького село отримав його син Ян (Іван) Данилович. Від нього воно перейшло до сина Дмитра. Польський історик П. Дамбковський писав, що Дмитро був багатим, мав Руду, Юсиптичі, Жирову, Волковині, а також Вовків та Кагуїв біля Львова. Після смерті Дмитра Руда перейшла в руки його сина Михайла, а потім до його сина Станіслава. Той був хоробрим воїном, мав титул львівського хорунжого і був похований у Львові у Домініканському костелі. Син Стaнiслава, Ян, зумів добитися для себе ще більших почестей, ніж його батько. Він мав титул старости буського, корсунського, чигиринського, мостівського та воєводи руського. Саме він 6 червня 1627 р. видав документ про заснування костелу св. Станіслава в Руді та надав йому лан землі “За ставом” та луки на Волковицях. Галицький історик А. С. Петрушевич у своєму «Літописі під 1615 роком» зазначав, що власник Руди Стaнiслав Данилович мав сина Івана, який збудував костели в Кохавино та Станіслачику. При його дворі в Олеську бував Михайло Хмельницький, батько Богдана Хмельницького. Від 1660 року містечко Руда перейшло в руки Івана Виговського , який спочатку був генеральним писарем у гетьмана Б. Хмельницького, а з 1657 року по 1659 рік виконував обов’язки гетьмана України. Існує версія, що тут біля Руди в склепі Хрестовоздвиженської церкви було поховано славного гетьмана. Після його смерті Руда із сусідніми селами залишилася власністю сім’ї Виговського. Про місце, де був похований гетьман Іван Виговський, є кілька версій у різних джерелах. У своєму посмертному тестаменті (заповіті) гетьман писав: «Тіло моє по християнському порядку землі віддати, котре має лежати у Скиті Великім, у склепі мурованім, в церкві Воздвиження Чесного Хреста». Дружина Виговського померла дещо пізніше, отже, мала змогу опікуватися похороном чоловіка. Відомий український історик Іван Крип’якевич віднайшов серед жидачівських земельних актів тестамент Олени Стеткевич – Виговської, який висвітлює ці події. Із нього випливає, що після смерті Івана Олена переховувалася у лісах поблизу містечка Бар, що було власністю Виговського. Боялася, що й за нею будуть полювати. Потім брат гетьманової дружини Стеткевич перевіз сестру до Галичини, до іншої їхньої маєтності в Руді. Після тривалих клопотань їй вдалось добути тіло чоловіка та перевезти до Руди. Є версія, що Виговського поховали тут же в Руді, у склепі церкви Воздвиження Чесного Хреста. Цей факт може підтвердити сучасний мемуарист Ємйоловський, який спирається на той історичний факт, що полковник Маховський наказав відіслати тіло гетьмана зі слугами до жінки в Руду, щоб його там як русина по-руськи було поховано. Інша версія каже про монастир в селі Юсиптичі і про підземну крипту, де можуть бути останки гетьмана. Зараз проводиться багато досліджень у пошуках могили І. Виговського, однак поки що вони безрезультатні.
В умовах польського панування 1740 – 1910 р.
В акті візитації церкви Різдва Пречистої Діви Марії в Руді, складеному 26 вересня 1740 р., зазначено, що вона перебувала вже в досить занедбаному стані. Біля неї була дзвіниця з трьома дзвонами та цвинтар, огороджений плотом. Було у церкві кілька срібних речей: хрест, келих, трибуляр, 4 корони, два намисла з перлин, напрестольне Євангеліє в оправі зі срібла та червоного оксамиту. Крім того, тут було ще 16 інших книг. У той час Руда значиться у всіх документах як містечко. Під кінець існування Речі Посполитої Руда хилилася до занепаду. Із 1773 р. Руда перестає бути власністю Виговських і переходять до Борковського, на початку ХІХ ст. – до Петруських (старої української родини, що потім ополячилася), які володіли Рудою до кінця ХІХ ст. Під час пожежі 1780 р. згорiли й міські книги Руди. Певну соціально-економічну картину міста дає податкова фасія 1773 р. Всього в місті був тоді 101 будинок. Жодної панщини міщани не відробляли, лише платили разом 813 зол. чиншу. У місті проживали також 8 жидівських родин. Українців і поляків було порівну. Із Йосифінської земельної метрики (1787 р.) дізнаємося, що тут був панський двір-замок, оточений ровами з водою. Вхід до замку був через міст. Остання згадка про місцевий замок відноситься до 1830 р. У цей час Руда вже згадується як звичайнісіньке село. З інвентаря церкви 1883 р. відомо, що вона мала 7 моргів ріллі та 5 моргів луків. Біля неї стояла хата священика та кілька господарських будівель. Парохом у Руді в 1807 р. був o Степан Чловековський, а у 1870 р. – Петро Петрушевич. У 1883р. в Руді була збудована нова церква. А нова дзвіниця – аж у 1903 р. 23 лютого 1885 року містечко стало жертвою пожежі, після якої 120 родин залишились без даху над головою. При пожежі загинуло 4 осіб та три худоби. У травні 1874 р. школа-дяківка в Руді була перетворена у нормальну школу з двомовним українсько-польським навчанням. У 1894 р. вона була реорганізована в однокласну державну школу, а у 1903 р. — у двокласну. У 1901 р. проживало у Руді 660 римо-католиків, 60 жидів, 260 греко-католиків. 21 вересня 1910 р. відбулося відкриття читальнi “Просвiта”.
В роки Другої світової війни
Унаслідок переселення у 1945 р. значна частина жителів с. Руда виїхала і на даний час проживає по всій території Польщі. Місцеві вояки УПА: Соколонський Іван, Ференц Марія, Качайло Павло, Воробець Йосиф.
Сьогодення Руди
На даний час в одному з мальовничих куточків села відкрито музей-меморіал гетьману України Івану Виговському.
Діє в Руді середня школа на 250 учнівських місць, відділення зв’язку, три магазини, ФАП, Народний дiм, бібліотека, встановлено фігуру Божої Матері, є церква, пам’ятник Січовим Стрільцям.
16 вересня 2007 р. під час першого обласного фестивалю «Козацька пісня – злет душі людської» відбулося відкриття пам’ятника Івану Виговському. Автор пам’ятника – місцевий скульптор Роман Теодорович Романович.
Сторінка у ФБ “Містечко РУДА, Жидачівського району. Історія і сьогодення” https://www.facebook.com/%D0%9C%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%87%D0%BA%D0%BE-%D0%A0%D0%A3%D0%94%D0%90-%D0%96%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D1%87%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%D1%83-%D0%86%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F-%D1%96-%D1%81%D1%8C%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-158477091275766/